Екскурсія по обласному парламенту

Тетяна Воронцова "Молодь Черкащини" № 33 від 17.08.2006

Якось зіштовхуюсь із одним давнім знайомим у коридорі обласної державної адміністрації і жартома запитую, чи готові вони до масованого "бомбування" чиновництва Черкащини Партією регіонів у зв'язку із останніми подіями в державі. А він мені радісно відказує: "Так у нас же бомбосховище є! І таємний підземний хід аж до будинку зв'язку". "Та не вже?! - чудуюоя, - а покажете?". І одразу наштовхуюсь на загадкове: "Тобі цього ніхто не покаже..." Звісно, після такого зауваження з'явилося непереборне бажання обнишпорити увесь черкаський Білий дім і таки знайти ту капосну "підземку", а тоді з гордістю повідомити її точні координати громадськості. Бо ж більшість черкащан не те що облрадівських підземель не бачили, узагалі й поріг Будинку рад ніколи не переступали. Без потреби, так би мовити, не наверталися на очі влади. Та й екскурсій ніяких по обласному парламентові не передбачено. А дарма... Отож я одразу помчала до начальника Управління експлуатації Будинку рад Валерія Височина, бо хто ж краще за нього знає усі найпотаємніші закапелки цієї будівлі? А він охоче погодився показати своє господарство.

Будинок контрастів

Черкаський Будинок рад - повне відзеркалення української політики: поєднання непоєднуваного і неймовірних контрастів. Бундючного, суворого центрального фасаду і простакувато-романтичного входу до обласної ради. Чи, скажімо, новомодних склопакетів у деяких кабінетах із напівзогнилими п'ятдесятирічними вікнами, що виходять на бокові сходи. Утім, вигляд коридорів такий, ніби тут щойно провели вологе прибирання. Цікаво, що обслуговують будинок 29 прибиральниць, але натрапити на котрусь за роботою - рідкісна удача. І коли вони встигають позамітати і попилососити доріжки? Виявляється, приходять на п'яту ранку. Кажуть, шо паркет і мармурову плитку щоразу доводиться натирати, а от із доріжками проблем нема: вони хоч і десятирічні "пенсіонерки", але добре відчищаються. А от із художньою ліпкою на колонах - "головняк": там так і норовлять завестися павуки, і вигонити їх звідти вкрай важко. А ще техперсонал пошепки додає, що керівництву області замість того, щоб облаштовувати і переоблаштовувати поодинокі кабінети під "євростандарти", варто було б спрямувати кошти на заміну каналізації, тепломереж, які з моменту здачі будинку у 50-тих роках не міняли жодного разу.

- Як рвоне каналізацію, де будуть їхні євроремонти? Отож! - звучить по-народному мудре зауваження.

Сесія або колегія - свято

До сесії або колегії ОДА у Будинку рад готуються особливо ретельно. У вестибюлі обласної ради простеляють парадні килимки, які зазвичай стоять скручені у "підсобці". Навстіж розчиняють двері і підпирають, щоб раз у раз не дзеленчала "музика вітру", дбайливо причеплена на одвірку. До речі, у цієї містичної китайської "відганялки" злих духів тут зовсім прозаїчне застосування: щоб було чути, якщо хтось заходить. Із "напівмертвого" у звичайні дні буфета починають линути гастрономічні пахощі. Саме тут під час перерви найбільше і юрмляться депутати. Чи то вони за пару годин напруженого сидіння у сесійній залі так голодніють, чи то так люблять місцеве куховаріння, але начисто розхапують усі "смачності" із прилавків. І скажу таки, не за зовсім демократичними цінами. Із суто професійної цікавості я теж спробувала "облрадівських" харчів: булочки були смачнющі, а от кава мені не сподобалась. Певне, про ці смакові контрасти добре знають місцеві чиновники, бо, як правило, притьмом біжать у їдальню у напівпідвалі, адже тут, як і скрізь, діє беззаперечне правило: чим далі від центру - дешевше і смачніше.

У облраді кулуарів немає

У класичному розумінні, коридорів у обласному парламенті справді немає: вестибюль, сходи, малий зал засідань і сесійна зала. Тож привітаннями, діловою інформацією і плітками народні обранці обмінюються прямо на сходах, або серед рядів депутатських крісел. Якщо ж розмова передбачається більш конфіденційна, ховаються за колонадою у вестибюлі. Благо, що колони там досить товсті, щоб за ними можна було непомітно перекинутися словом. А палять, до речі, у протизаконний спосіб - прямо перед входом. Проте, це стосується лише чоловіків, жінки можуть віддатися згубній звичці у туалеті, де для цього є комфортний диванчик, столик і попільничка. Шкода, що каву там пити якось незручно, а то був би повний клас! Хоча оцінити таку розкіш можуть лише журналістки, бо вештатися із цигарками дозволяють собі лише вони.

Знайомі обличчя

На сесії обласної ради часто-густо можна побачити і депутатів Верховної Ради. А Володимир Олійник, Ігор Єресько (БЮТівці) та Олексій Малиновський (соціаліст) ходять сюди мало як не на роботу. Ось і на останньому засіданні я їх застала, Олійника і Єреська, за суперечкою, у кого ж у Парламенті більший кабінет. Згодом, вони наперебій розповідали, що умеблювання загалом Верховної Ради від нашої обласної ради дуже не відрізняється. Аж надто дорогим його назвати важко. Єдине, що наших БЮТівців вразило, це те, що у Верховній Раді повно депутатів, які палять на "зеківський" манер - у кулак.

- У нас таких народних обранців нема. Ну, принаймні, вони себе таким чином не видають, - сміються київські парламентарі.

Таємні кімнати і ходи

Так званих "таємних" кімнат в усьому будинку рад три: у губернатора і його першого зама та у голови облради. Тобто кімнати відпочинку. Подивитися на свою мені дозволив голова обласної ради Володимир Гресь. А от сфотографувати не дозволив. Хоч я не розумію, що там було ховати? Ну диван, пара шафок, столик і стільці. Може, не захотів ділитися цукерками, які стояли у вазочці. Віктор Павліченко, попередник Греся, завжди ділився... Жартую, звісно. Що ж до таємного ходу, то на повірку усе це виявилося лише чутками. Його і справді мені ніхто не показав, бо ніхто не знає, де він.