Микола Кулінський: «Від популістських рішень до руйнації економіки шлях короткий»

Наталія Віргуш «Черкаський край», № 22, 20 березня 2009 року

            “І так, і сяк, а все не так” — цим прислів’ям сьогодні можна означити як доведену до межі виживання економіку країни, так і антикризові заходи, які вживаються вищими ешелонами влади для її порятунку.

            Приміром, планувалося, що навіть у тій кризовій ситуації, яка склалася, ріст економіки становитиме 0,4 відсотка. Але, за показниками перших двох місяців цього року, отримано спад у мінус 8 відсотків. Нам обіцяли, що інфляція не перевищуватиме 9,5 відсотка. В реальності ж маємо вже близько 20-ти відсотків і процес погіршення життя суспільства не припиняється.

            Зупинка підприємств, безробіття, величезні борги по зарплаті, валютно-курсові авантюри приватних банків, які намагаються і збагатитися, і втримати себе “на плаву” за рахунок вкладників і позичальників — усіх проблем не перерахувати. А от чітко визначених шляхів їх вирішення поки що не видно.

            Що цьому заважає і чи можна взагалі знайти вихід із цього становища — про це й наша розмова з головою фракції Партії регіонів в обласній раді, колишнім начальником СБУ в Черкаській області, генералом Миколою Кулінським.

            — Миколо Йосиповичу, економічна та фінансова криза стала потрясінням для всього суспільства. Але вона ж і відкрила очі на справжній стан справ у державі. Думається, багато хто хотів би сьогодні отримати відповідь: чому ми опинилися в такій скруті, яка, навіть за оцінками міжнародних експертів, є найтяжчою, порівняно з іншими країнами світу?

            — Відповідь проста: це — непрофесіоналізм так званої “помаранчевої” влади, її популістські рішення, якими вона підмінює свою необізнаність у конкретних економічних питаннях, і створений нею безлад у системі державного управління.

            З політиків, які так активно проголошували гасла на Майдані в 2004-му році, так і не склалася команда фахівців державного рівня. І це зрозуміло: одна справа — дбати про власні бізнесові інтереси, і зовсім інша — самовіддано працювати на користь країни. Не стали вони й однодумцями, бо з самого початку не мали єдиної мети — діяти на благо держави і свого народу, а не заради владних повноважень, які отримали за підтримки і довіри людей.

            Життя усе розставило  на свої місця. І навіть найзавзятіші прихильники “помаранчевого” руху вже невдовзі почали розуміти, хто є хто. Сприяли цьому і безкінечні чвари в керівному складі країни — за повноту влади, контроль за фінансовими потоками, сферами впливу тощо. Причому, брутальність цієї політичної кризи, яка вже набрала хронічних ознак, вражає не тільки наше суспільство, а й увесь світ.

            Не сприяє єднанню навіть те, що Україна опинилася на межі економічного і соціального колапсу. І це, на мою думку, верх цинічного ставлення до своєї держави і народу.

            А час, між тим, спливає. І це найдорожче, що ми зараз втрачаємо, коли потрібно вживати невідкладних антикризових заходів. Промисловість, сільське господарство, транспорт, малий і середній бізнес — все потребує підтримки, чітких, виважених дій, вміння налагодити співпрацю галузей таким чином, щоб вони змогли переорієнтувати свої виробництва на внутрішній ринок, якщо експорт сьогодні для них недоступний.

            На жаль, рішення, які сьогодні приймаються урядом, не тільки малоефективні, а й фахово непередбачливі. Приміром, однією із своїх останніх постанов Кабмін обмежив до 50 відсотків компенсацію аграріям за електроенергію. Обмеження введено у зв’язку зі скороченням дотацій, передбачених у Держбюджеті на ці потреби: замість 100 мільйонів гривень, які виділялися, затверджено лише 40 мільйонів. Що матимемо в результаті? Поливні землі (а це, до речі, трохи не весь південь України) взагалі залишаться без води, а отже й урожай загине на корню.

            Подібних непродуманих рішень маємо від цього уряду немало. Чим, приміром, завершився імпорт тростинного цукру в Україну, так це закриттям половини цукрових заводів. А колись цей продукт був нашою “білою валютою”. Те ж саме стосується й необмеженого завезення м’яса. В минулому році його імпорт становив 500 тисяч тонн, з них 100 тисяч тонн — сала. І це в Україну, яка колись своєю м’ясною продукцією годувала трохи не весь Радянський Союз. Чи можуть наші сільгоспвиробники витримати таку конкуренцію та ще й за демпінговими цінами, які встановлюють імпортери? Звичайно ж, що ні. А чого тільки варті епопея з ринковим збором, через підвищення якого ми трохи не втратили малий бізнес, безпрецедентне збільшення податку на транспортні засоби, яке інакше, як здирством, не  назвеш і т.д.

            Викачати якомога більше грошей з народу — таке завдання ставить перед собою теперішня влада. Причому, в будь-який спосіб — через відповідні постанови та укази, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, знецінення національної валюти, скасування соціальних пільг тощо. І все це продовжує прикриватися махровим популізмом, бо конкретної програми виведення України з кризи у діючого уряду й до сьогодні нема. Як немає й реального економічно обґрунтованого бюджету країни на 2009-й рік. А той — віртуальний — який було прийнято, нікого і ні до чого не зобов’язує, зате відкриває простір для маніпулювання коштами та керування економікою країни в ручному режимі.

            До речі, з яких джерел  надходять до бюджету гроші і в якому обсязі при тому критичному стані економіки, який маємо, теж мало зрозуміло. Бо коли податківці запевняють, що перевиконали план збору податків у січні-лютому цього року на 10,4 відсотка, то в це якось мало віриться.

            — Гаразд. Але ж Партія регіонів, яка вже має досвід боротьби з кризовими явищами, могла б запропонувати теперішньому уряду свою допомогу.

            — А ми її неодноразово й пропонували. Але антикризові пропозиції опозиційного уряду, який очолює Віктор Янукович, на жаль, навіть не розглядалися. Їх просто викидали в корзину. І це, до речі, не перебільшення.

            — Сьогодні відновлення роботи промислових підприємств, збільшення обсягів виробництва — це те, чого потребують, насамперед, жителі міст. Адже рівень безробіття тут зашкалює. В Черкасах же, приміром, активно діючих великих підприємств уже, можна сказати, й не залишилось. Хіба що ВАТ “Азот”…

            — Там теж сьогодні є немало проблем. А те, що промислова галузь тривалий час залишається без державної підтримки і уваги, — це факт.

Руйнація цього сектору економіки розпочалась ще у сумнозвісні 90-ті роки. І продовжується в той чи інший спосіб і дотепер, у тому числі — і за корупційними схемами.

            Натомість, замість цих зупинених підприємств ми не створюємо нічого такого, що б дійсно посилювало економічну міць держави, було перспективним для її соціально-економічного розвитку. Бо коли, приміром, українське автомобілебудування облаштовується технологічно застарілими виробничими лініями, які нам завезли з-за кордону, бо вони вже там відпрацювали свій ресурс, і при цьому основною “методикою” цього виробництва є ручне складання, то про перспективу цієї галузі говорити не доводиться. В тому числі — і на внутрішньому ринку країни. Не допоможе тут і командно-адміністративний тиск на перевізників, які добре знають експлуатаційні якості цієї дороговартісної продукції.

            Ми втратили за останні роки не тільки колись стабільно діючі підприємства, а й деякі галузі, які давали в бюджети різних рівнів досить суттєві фінансові надходження. Та, головне, були втрачені високопрофесійні кадри, які або ж виїхали в пошуках роботи за кордон, або ж пішли торгувати на базари, щоб хоч якось прогодувати сім’ї.

            Руйнувати — не будувати. Тут великої фахової підготовки не треба. Це ж стосується й управлінських кадрів, які набираються сьогодні буквально “з вулиці”, а отже про фаховий рівень таких посадовців і говорити, найчастіше, не доводиться. До речі, останній удар по досвідчених управлінських кадрах було зроблено, коли до влади прийшла “помаранчева” команда — тоді, з політичних міркувань, було звільнено понад 40 тисяч фахівців. Тому немає чому дивуватись, що всі ми опинилися в управлінському безладі. Звідси, як наслідок, і більшість теперішніх економічних проблем.

            — Ви вважаєте, що Партія регіонів, якщо прийде до влади, зможе виправити становище, або ж хоча б пом’якшити кризові проблеми?

            — Я в цьому глибоко переконаний. Коли у грудні 2005-го року я завершив свою службу в СБУ, то перше, що зробив, це вступив до Партії регіонів. І це було виважене рішення, бо я добре знав людей, які представляють цю політичну силу. Це професіонали найвищого ґатунку, які діють в усіх галузях народного господарства, прагматики у правильному розумінні цього слова, патріоти не з позицій голослів’я, а з позицій конкретних справ, спрямованих на благо держави і свого народу.

            Команда Віктора Федоровича Януковича вже виводила країну з кризи у 2006-му році. Немає підстав сумніватися, що і цього разу вона це зробить, хоча ситуація й дійсно дуже складна. Але, попри все, далеко не безнадійна.

            — Нещодавно відбулися зміни в керівництві обласної організації Партії регіонів. З чим це пов’язано?

            — Так вирішили члени партії, які прагнули, щоб наша політична сила стала більш активною і дієвою. Споглядальницькі настрої нікого не влаштовують, тим більше тепер, коли роль і районних, і обласної організацій в політичному житті області суттєво зросла. Партія потребує очищення від байдужих людей.

            Наша область уже далеко не той “помаранчевий” регіон, яким він був у 2004-му році. Люди тепер зрозуміли, де правда, а де — популізм, хто вміє працювати, а хто лише робить вигляд, що вміє. Тому ряди партії активно зростають. Приміром, кількісний склад Черкаської міської організації ПР, яку очолив молодий, енергійний партієць Ігор Мельников, за останній час збільшився більш, ніж удвічі. На нас виборці покладають особливі надії, пов’язані з покращенням їхнього життя, бо знають, що Партія регіонів — це обов’язково реальні справи, а обіцяне нею виконується. Саме за цим принципом діє і новий голова обласної організації ПР, ректор академії пожежної безпеки ім.Героїв Чорнобиля МВС України Віталій Бут.

            — Чи залежить робота обласної ради від політичних протистоянь у вищих ешелонах влади?

            — В жодному разі — ні. Усі ми робимо одну справу — працюємо в інтересах жителів області, її соціально-економічного розвитку. Тому того, що твориться, приміром, у тій же Верховній Раді, на сесіях обласної ради ви не побачите. Головними в нашій роботі є професіоналізм і робота на результат. Тому фракції — Партія регіонів, БЮТ, соціалісти, Блок Литвина — діють на основі співпраці. Безумовно, бувають і складні моменти, але вони, як правило, вирішуються. Я, до речі, є радником голови обласної ради Володимира Греся з питань роботи з силовими структурами. Хотілося б, щоб і у вищих ешелонах влади політики і високопосадовці навчилися приймати рішення спільно — так, як це роблять Черкаська обласна рада та Черкаська облдерж­адміністрація. Бо протистояння не тільки всім набридло, воно заважає країні жити.