Сільська медицина потребує реанімації

Наталія Атамась. ПРЕС-ЦЕНТР №31(51) від 19.07.2006р.

Здоров’я людей залежить не стільки від фінансування медицини, скільки від ставлення лікарів до своєї роботи. Так вважає головний невролог області Наталія Атамась

Невролог як слідчий

– Наталіє Василівно, лікарі в нас уже багато років отримують невеличкі зарплати, але їм часто доводиться стикатися із своєрідною „вдячністю” хворих. Це не розхолоджує?

– Більшість наших пацієнтів – із сільської місцевості. Здебільшого це люди, які не тільки не мають можливості якось „віддячити” лікареві, їм ледве вистачає коштів на дорогу до обласної лікарні та ліки. Приємно, коли пацієнт задоволений спілкуванням з лікарем, призначене лікування поліпшує його стан, і його подяку бачиш у його очах. Це – визнання тебе як лікаря, як професіонала, визнання того, чому ти присвятив усе своє життя.

– Чого в професії лікаря більше – сумлінного виконання визначених канонів лікування чи творчості?

– Є і те, і те. Звісно, є канони, яких треба чітко дотримуватися. Але кожна людина – це індивідуальність, і підхід до лікування навіть одного й того самого захворювання може бути різним залежно від психологічного стану, від того, які в пацієнта супутні захворювання, як людина реагує на своє захворювання. Але неврологія серед усіх лікарських спеціальностей, мені здається, найцікавіша. Ми як слідчі. Коли проводимо бесіду з пацієнтом, починаємо з найменших симптомів тої пори, коли виникло враження нервової системи. Уважно досліджуємо перебіг захворювання. Від того, яку інформацію ти отримаєш від пацієнта, на 70 відсотків залежить правильність діагнозу в неврології.

– А які ще специфічні риси має неврологія?

– Неврологія – це одна з галузей охорони здоров’я. Зараз в області працює 172 неврологи, з них близько 60 – у Черкасах. В амбулаторіях і дільничних лікарнях їх, на жаль, одиниці. На Черкащині розгорнуто близько 900 неврологічних ліжок. Це начебто немало, але з року в рік кількість звернень людей до неврологів зростає. Це й епілепсія, й остеохондроз хребта (те, що в народі називають випадінням дисків), і вроджені патології, й розсіяні склерози, й інсульти (кількість інсультів, на щастя, з року в рік потроху зменшується), наслідки травм тощо.

– Який випадок із вашої практики запам’ятався найліпше?

– Був такий випадок. Коли я працювала черговим лікарем у Третій лікарні, мене терміново викликали в сусіднє відділення, де пацієнт знепритомнів і в нього почалися судоми. Біля пацієнта зібралися медпрацівники, які намагалися зробити ін’єкцію у вену на руці, але тиск крові був низький, ін’єкція на вдавалася. У хворого були ознаки того, що ми називаємо гіпоглікемічним станом – це критично низький уміст глюкози в крові. За всіма медичними канонами пацієнтові в такому разі необхідно терміново ввести внутрішньовенно розчин глюкози. Клітини мозку взагалі чутливіші до дефіциту глюкози, ніж до браку кисню. Тому я взяла шприц і ввела глюкозу в підключичну вену. Поступово пацієнт прийшов до тями. Колеги тоді щиро подякували за допомогу. Це було приємно.

Стани гіпоглікемії в медичній практиці трапляються нерідко. І відчуття задоволення ефективністю наданої допомоги знайоме багатьом лікарям “швидкої допомоги”, лікарям-реаніматологам.

– А взагалі, яку роль відіграє в медицині співпраця лікарів різних спеціальностей?

– Колегіальність і взаємна відповідальність – це дуже значний фактор, який допомагає медикам працювати злагоджено.

Неврологи у своїй практичній діяльності тісно співпрацюють з нейрохірургами, окулістами, кардіологами, ортопедами й лікарями інших спеціальностей. Спільно шукаємо різні напрямки допомоги пацієнтові. Тісно співпрацюємо з реанімаційною службою, адже пацієнти часто потрапляють до нас у важкому стані. Велику відповідальність, значну частину необхідного обсягу надання медичної висококваліфікованої допомоги беруть на себе саме лікарі-реаніматологи. Ми вигідно доповнюємо один одного: лікар-реаніматолог надає допомогу в екстремальній ситуації, лікує стани, які загрожують життю пацієнта, а невролог проводить логічний ланцюг лікувально-діагностичних процедур для запобігання майбутнім ускладненням, характерним для цього захворювання. Тож ми повинні скоординувати свої дії, лікувальні процедури.

Діагностика в області досі кульгає

– Наталіє Василівно, а як ви оцінюєте нинішній стан медицини? Із зростанням надходжень до бюджету життя медиків поліпшується?

– В обласній лікарні я працюю з 1999 року і весь цей період отримую інформацію про стан неврологічної служби в усій області. Ми виїжджаємо в райони, у сільські амбулаторії, тож маємо можливість бачити різні рівні надання медичної допомоги. Останні три роки ми дуже уважно вивчаємо захворюваність на інсульти. Я звернула увагу на те, що рівень захворюваності на інсульти залежить не тільки від фінансування галузі, але й від ставлення лікаря до пацієнта, до профілактичної роботи, від ставлення пацієнта до свого здоров’я. Це ті моменти, які не потребують якихось матеріальних затрат. Якщо в пацієнта з’являються перші ознаки захворювання, він може звернутися до лікаря, а може подумати: „Та нехай пізніше”. І, врешті, потрапляє до лікаря в такому стані, коли допомогти йому дуже важко. А якщо медик не пояснить людині, що коли з’являться такі-то симптоми, треба обов’язково звернутися до лікаря, то це може призвести до серйозного погіршення стану здоров’я, великих матеріальних затрат на ліки, страждань хворого, рідних і близьких людей. З другого боку, і фінансування має велике значення.

– Що в медичній галузі області вас найбільше не влаштовує?

– Наші можливості проведення діагностичних заходів за допомогою сучасного медичного обладнання. Наша область – одна з небагатьох, яка досі не має магнітно-резонансного томографа. Це питання треба вирішувати, й адміністрація обласної лікарні, управління охорони здоров’я облдержадміністрації над цим працює. Думаю, цього року це питання буде вирішено.

– Наталіє Василівно, як ви зазначили, вам часто доводиться бувати в районних, дільничних лікарнях, на ФАПах. Як ви оцінюєте стан сільської медицини?

– Я б сказала, що вона потребує поліпшення. Але це замало: вона потребує реанімації! Потрібно, щоб у кожному селі була амбулаторія, обладнана на сучасному рівні з набором необхідних лікарських засобів, медінструментів, медобладнання. Щоб люди знали її телефон, знали, до кого звернутися в разі потреби, щоб не їздити за тридев’ять земель до інших сіл або до районної лікарні. Щоб допомога, особливо екстрена, надавалася одразу на місці. І безкоштовно!

Підготував: Максим СТЕПАНОВ