Поляки в Євросоюзі, і нас за собою кличуть

Лариса Соколовська «Черкаський край», № 41 від 1 червня 2007 року

Лариса Соколовська,  «Черкаський край», № 41 від 1 червня 2007 року

            Делегація Черкащини на чолі з головою обласної ради Володимиром Гресем нещодавно повернулася з Польщі. Це був тижневий візит у рамках програми «Навчальні поїздки до Польщі для професіоналів», яку здійснюють Фонд «Колегія Східної Європи імені Яна Новака-Сзьоранського» та Польсько-Американський Фонд Свободи. Ці фонди взяли на себе всі витрати, пов’язані з перебуванням нашої делегації в Польщі.

            До складу делегації увійшли голови районних рад: Монастирищенської - Олександр Бойко, Черкаської - Михайло Заграничний, Городищенської - Олександр Лупашко, Христинівської - Костянтин Микитас,  Звенигородської - Сергій Пащенко, Маньківської - Анатолій Риженко, Уманської - Сергій Усик , міський голова міста Шпола - Юрій Плосконос, сільський голова Руської Поляни Черкаського району Андрій Шапран, завідувачі відділів обласної ради Валентин Марущак та Василь Трохименко.

            Про цю поїздку наша бесіда з головою обласної ради Володимиром Гресем.

- Володимире Анатолійовичу, що саме ви вивчали в Польщі і де саме побували?

-  Це було ознайомлення з досвідом місцевого самоврядування на прикладі Люблінського воєводства та з досвідом європейської інтеграції Польщі.

                        До 1990 року в Польщі не існувало терміну «територіальне самоврядування». Потім Сейм ухвалив закон про самоврядування, відбулися перші демократичні вибори до рад гмін (новостворених територіально-адміністративних одиниць).

                        Другий етап реформи відбувся 1999 року, коли утворилися повіти  та воєводства самоврядування. Кількість воєводств було зменшено до 16, на місці регіонів утворено 314 повітів, 65 міст на правах повіту, 2478 гмін (територіальних громад з різною кількістю сіл).

                        Якщо порівнювати з Черкащиною, то люблінське воєводство має територію на 4,6 тисячі квадратних кілометрів більшу, там проживає на 835 тисяч більше жителів. Це воєводство, як і наша область має більш розвинений аграрний сектор і переробку сільськогосподарської продукції.

                        Зараз до складу Люблінського воєводства входить 24 повіти та 213 гмін. Органами урядової адміністрації у воєводстві керує воєвода, який призначається і відкликається прем’єр-міністром, є представником Ради міністрів, контролює дотримання чинного законодавства, забезпечує їх співпрацю з урядовою адміністрацією, керує діями відповідних служб під час надзвичайних ситуацій.

                        Відвідали ми там і, як у нас би сказали, районний центр та села.  А по-їхньому це - повітове містечко Лєжайськ та гміна неподалік Любліна.

 - У них основа самоврядування - гміна, аналог наших громад, створення яких передбачає проект адмінреформи в Україні. Але поки що сама думка про об’єднання сіл в громади лякає людей. Як вони вважають, це об’єднання злиднів - що воно дасть? Віддалить від сільського голови з печаткою? Розрізнить на центральне село і «бригадні» села? А в Польщі це об’єднання відбулося. І як воно там?     

- Наша делегація побувала в гміні з центром у селі Нєджвіц. Війт Зозіслав Антон розповів, що їхня гміна об’єднує 22 села, 11 тисяч жителів. Втім, у кожному селі в них, як і у нас, жителі обирають сільську раду і її голову, от тільки працюють вони на громадських засадах.

Виборці обирають також 15 членів ради гміни  і окремо - війта, прямим голосуванням, тому рада не може його замінити. Рада ухвалює бюджет гміни, контролює його виконання, оцінює роботу війта, затверджує програми, приймає ухвали про утворення спілок та товариств. Війт виконує ухвали ради, керує гміною, дитсадками, школами, пожежною охороною, комунальною службою, ініціює прийняття ухвал радою, розробляє плани, програми та проекти ухвал. Секретаря та скарбника гміни рада обирає за пропозицією війта.

            Солтиси беруть участь у засіданні ради гміни, але лише з правом дорадчого голосу. Апарат гміни разом з  війтом - 30 осіб.

Жителів цієї гміни обслуговують п’ятеро сімейних лікарів. Є тут на всі села два громадські дитсадки та кілька приватних, шість початкових шкіл, три гімназії, у яких навчаються і виховуються понад 1600 дітей.

У гміни великі повноваження і повноцінний бюджет. Він становить майже 29 мільйонів злотих (це близько 52 мільйонів гривень). З них державні субвенції - 10 мільйонів злотих, власні доходи - 19 мільйонів. Головним джерелом доходів бюджету є частина (майже 40 відсотків) податку на прибутки фізичних осіб, 6,7 відсотка податку на прибутки юридичних осіб, надходження з податків на нерухомість, сільське і лісове господарство, транспорт, утримання собак, спадщину чи дарування, дотації з бюджету держави.

Найбільше бюджетних коштів витрачається на освіту і виховання дітей - 12 мільйонів злотих. Тому війт Зозіслав Антон ініціював удосконалення цієї галузі. Розпочалося скорочення шкіл, у яких мало учнів. Значно дешевше наймати автобуси для підвезення школярів. А заощаджені внаслідок цього чималі кошти використовуються для інших важливих справ.

Серед завдань, які вирішує самоврядування гміни, - охорона здоров’я, освіта, культура, соціальна допомога, благоустрій населених пунктів, догляд шляхів, мостів, охорона довкілля, забезпечення водою, місцевий транспорт, озеленення, впорядкування торгівлі, забезпечення громадського порядку, протипожежної безпеки, утримання громадських об’єктів, співпраця з громадськими організаціями.

- То учасники делегації переконались, що варто провести таку ж реформу і  у нас?

-          Ми й до цього були переконані, що адмінреформа потрібна, що далі так управляти територіями неможливо, що прогресивний досвід сусідів треба запроваджувати. Лише, готуючись до цього, вивчали нюанси. А от кого в Україні ще справді треба переконувати, то це депутатів Верховної Ради, аби вони проїхалися нашими селами. Тільки не тими, що по трасі навколо столиці, та не по своїх дачах, а щоб провідали глибинку. А потім подивилися польські села. Може, тоді б швидше забезпечили законодавчо й фінансово реформу місцевого самоврядування в Україні.

-          А чим може прислужитися черкащанкам досвід повітового містечка Лєжайськ?

-          Там ми ознайомились, зокрема, із системою обслуговування клієнтів. Так у польській адміністрації називають кожного, хто звертається до влади з проханням, заявою, пропозицією, скаргою.  У повітовому старостаті створено пункт обслуговування клієнтів, який працює за принципом «Фірма обслуговує клієнта так, щоб не виникло непорозумінь і нарікань». Познайомивши працівників пункту зі своєю потребою, клієнт негайно одержує на руки інформаційний листок,  у якому зазначено, якими законами регулюється дане питання, які права має громадянин для його врегулювання, до кого йому слід звернутися, протягом якого часу влада мусить розглянути його заяву і дати відповідь, куди потрібно звертатися, якщо громадянин залишився невдоволеним тим рішенням, про яке йому повідомили.

Одночасно з інформаційним листком громадяни отримують і бланк          відповідної заяви, в якій вказано, які документи чи їх копії до неї необхідно додати в разі потреби. Мало того, - старостат сплачує клієнту пеню за кожен день затримки вирішення його питання понад встановлений строк.

Таку систему роботи зі зверненнями громадян варто б якнайшвидше запровадити і в Україні, і це цілком можливо ще до здійснення реформи самоврядування.

Було цікаво дізнатися з уст віце-старости Йозефа Майкута, що в цьому містечку серед найбільших підприємств повіту - потужне хімічне підприємство, відомий пивзавод, а також заводи для переробки овочів і фруктів, з утилізації побутових відходів, і що чималі прибутки приносить «зелений туризм».

З’ясувалося, що до Лєжайська, так як у нас до Умані, щороку прибуває близько 10 тисяч хасидів із Ізраїлю, вони здійснюють паломництво до могили свого святого, і з ними виникають проблеми через їхню не завжди вмотивовану поведінку. Співчуваючи жителям Лєжайська, голова Уманської районної ради Сергій Усик порадив  віце-старості Йозефу Майкуту на період паломництва хасидів запрошувати кількох полісменів з Ізраїлю для забезпечення належного порядку, що в Умані дало можливість розрядити ситуацію.

-          Як змінив Польщу вступ до Євросоюзу? Що кажуть про це самі поляки?

-          Щоб вступити до Євросоюзу, Польща виконала цілий ряд умов. Чимало поляків побоювалися, що після вступу Польща почне втрачати національні особливості, а багаті сусіди-німці викуплять польську землю і перетворять поляків на рабів. Але всі побоювання, як виявилось, були даремні.

Вступ Польщі до ЄС забезпечив полякам небачені до того можливості для розвитку економіки і соціальної сфери. У Польщі Євросоюз створив цілу мережу дорадчих фірм, які заохочують розвиток підприємництва, безплатно допомагають розробляти конкретні проекти і бізнес-плани. Якщо підприємець, або територіальна громада зможуть вкласти у створення чи розвиток підприємства, в здійснення проекту 20 відсотків власних коштів, то решту - 80 відсотків необхідної суми - Євросоюз їм подарує як благодійну допомогу. Не дивно, що підприємництво в Польщі так стрімко розвивається.

Чималі кредити на запровадження новітніх технологій одержали селяни і фермери. Крім того, Євросоюз на кожен гектар ріллі дає польським селянам  щорічну дотацію у розмірі 400 злотих.

Члени нашої делегації тут же підрахували, скільки мільйонів гривень змогли б одержати від Євросоюзу після вступу України до нього селяни їхніх районів…

Прекрасні автотраси у Польщі, які збудовані за кілька років, - також результат співпраці з Євросоюзом.

І все ж деякі польські проблеми вступ до Євросоюзу загострив. Так, за три роки на заробітки за кордон подалося 2 мільйони молодих поляків, які хоч і працюють там у сфері обслуговування, але одержують платню значно вищу, ніж удома. Особливим попитом у розвинених країнах Європи користуються  польські медики, яких спокушають платнею у сім-вісім разів більшою , ніж  у рідній державі.

Зауважу, що і воєводство, і повіт, і гміна, де побувала наша делегація, розвивають співпрацю з Євросоюзом. Розраховуючи на його могутню фінансову підтримку, у Любліні передбачають побудувати сучасні аеропорт, театр і філармонію, у Лєжайському повіті продовжити відновлення історичних пам’яток, у Нєджвіцькій гміні збудувати сучасну гімназію зі спортивним комплексом, побудувати систему каналізації та очищення стоків, реконструювати 100 кілометрів доріг між селами.

-          Як поляки приймали нашу делегацію? З яким настроєм?

-          З нами охоче ділилися досвідом, відверто відповідали на всі запитання. І навіть дякували: як відзначила начальник організаційного відділу повітового старостату в місті Лєжайськ Агнешка Вичарська, наші запитання допомагали полякам, що на них відповідали, самим глибше усвідомити, що ж потрібно їм ще вдосконалити.

Був у Польщі момент, що нас дуже зворушив. Під час однієї із     зустрічей на честь нашої делегації музиканти і співаки почали виконувати українською «Реве та стогне Дніпр широкий». Услід за музиками наша делегація встала і пісню підхопила. А за нами її підхопили німці і поляки, які також брали участь у зустрічі.

Нас і ще запрошували в гості: так, у ході зустрічі з війтом Зозіславом Антоном він запросив хор «Поляни» і футбольну команду села Руська Поляна взяти участь у відзначенні одного з наймасовіших місцевих свят. Ми запросили польських друзів відвідати Черкащину.